Вчені висунули гіпотезу, що люди еволюціонували як жуки, а не як хребетні

У нормі що більше стає видів групи, тим гостріше вони конкурують між собою, що спочатку уповільнює виникнення нових видів, та був веде до вимирання. Нова наукова робота показала, що у роду Homo ситуація чомусь була зворотною: що більше видів він утворював, то швидше виникали нові додаткові. Серед хребетних подібних прикладів немає лише серед жуків на ізольованих островах. Вчені висунули низку гіпотез, що дозволяють пояснити такий дивовижний результат.

Для хребетних (але не тільки) є певні закономірності еволюції, відомі нам зі школи. Якийсь базовий вид тієї чи іншої групи, заповнивши всю свою екологічну нішу, починає породжувати нові види спеціалізації. Наприклад, дарвінівські в’юрки давали нові види шляхом появи у них то дзьоба, спеціалізованого під розколювання твердих предметів, то під поїдання комах.

Коли всі екологічні ніші, доступні для видів-фахівців, стають зайняті, видоутворення різко сповільнюється та зупиняється. Потім якісь зовнішні умови, наприклад, клімат, змінюються, число ніш скорочується, а частина видів вимирає. Це стандартна схема, що повторюється величезна кількість разів.

У новому дослідженні, опублікованому в Nature Ecology & Evolution, антропологи з Кембриджського університету (Великобританія) спробували з’ясувати, чи спостерігаються самі закономірності у гомінінів загалом і людей зокрема. Для цього вчені взяли 385 надійно датованих копалин залишків гомінінів, включаючи австралопітеків, парантропів, а також різних видів роду Homo. Потім вони спробували з’ясувати: чи є у гомінінів якась кореляція між швидкістю появи нових видів та тим, як після цього змінюється швидкість виникнення ще нових видів та зникнення старих.

Результати виявились, м’яко кажучи, несподіваними. Австралопітеки та парантропи показали класичну картину: від їх не надто спеціалізованих видів могли «відгалужуватися» більш спеціалізовані. При цьому «фахівці» мали серйозні зміни, наприклад, у зубах і щелепах, що дозволяло тим же парантропам вживати нові рослини, малоїстівні для них до таких змін. Щоправда, згідно з новою роботою, ні австралопітеки, ні парантропи не досягли межі розширення числа видів до спеціалізації — щось їм у цьому завадило. Спад їх видів почався ще до того, як вони змогли заповнити всі доступні екологічні ніші.

На це вказує той факт, що відразу за зростанням числа видів не спостерігається вимирання видів-попередників. Іноді старі та нові види співіснують в одному регіоні по півмільйона років. Таке неможливо, якщо всі екологічні ніші заповнені та між видами однієї групи йде гостра конкуренція. Аналогічне відзначається для гомінінів загалом.

Але як тільки на арені з’являється рід Homo (2,1 мільйона років тому), ситуація різко змінюється. Швидкість вимирання колишніх видів у нашого роду виявилася назад корелюючою з числом видів, що знову виникають. Іншими словами, після появи нових видів старі не просто не вимирали частіше, а й, навпаки, вимирали рідше, ніж раніше. Виходить, конкуренція між цими видами була досить гострою, щоб одне із них витісняв інший.

Більше того: поява нових видів корелювала зі зростанням швидкості виникнення ще нових видів. Зовні це виглядає так, ніби виникнення «новачків» стимулювало процес утворення ще більшої кількості видів-новачків.

Автори дослідження зазначили, що серед хребетних тварин така незвичайна картина раніше не була відома. Єдиний близький приклад на суші можна знайти серед безхребетних, а саме жуків на ізольованих островах в океані. Там виникнення нових видів не заважало старим, оскільки на ізольованих островах дуже багато вільних екологічних ніш. Простір для появи нових видів-фахівців, таким чином, дуже великий, а тиск нових видів на старі мінімальний.

Дослідники висунули ряд взаємозалежних гіпотез, які пояснюють, чому еволюція людського роду схожа на еволюцію комах, а не хребетних. Наприклад, зазначили вони, конкуренція між різними видами роду Homo могла підштовхнути міграції частини з них до нових географічних зон: наприклад, вихід з Африки до Євразії близько двох мільйонів років тому, досягнення Філіппін та Флореса дещо менше мільйона років тому тощо.

Крім того, людина, як мінімум з Homo erectus, явно грала роль «екосистемного інженера». Застосування вогню, періодичні пали та полювання на мегафауну серйозно змінили ландшафти спочатку Африки, а потім і Європи з Азією. У нових ландшафтах відкрилися нові екологічні ніші для додаткових видів роду Homo.

Антропологи підкреслили, що наприкінці всієї цієї історії тренд повністю перекинувся: що виник не менше третини мільйона років тому наш вид Homo sapiens, мабуть, витіснив решту — наприклад, сучасних йому льоду, денісівців і неандертальців (можливо, та сама доля спіткала пізніх еректусів, людини флореської та людини лусонської).

Але це сталося не за рахунок вичерпання екологічних ніш, а через появу «універсального дилетанта» — сучасної людини, яка виявилася хоч і не особливо спеціалізованою, але завдяки створеним ним технологіям змогла ефективно виживати в дуже широкому спектрі екологічних ніш.