На третьому році повномасштабної війни українці стикаються з численними викликами. Багато хто запитує себе про перспективи перемоги та майбутнього, намагаючись зберегти надію на кращі часи.
У Києві регулярно проводять акції на підтримку українських військових, які перебувають у російському полоні. Одна з таких акцій відбулася 14 квітня 2024 року, щоб висловити солідарність із полоненими героями.
21-річний Валерій із Житомирщини відчуває невпевненість та намагається залишатися непомітним, побоюючись мобілізації. Він каже, що «не хоче воювати», бо не вірить у свої можливості та сумує за своїми близькими, які зараз на фронті.
У Київському військовому госпіталі багато ветеранів, які повернулися з фізичними та емоційними ранами. Травматолог Петро Нікітін розповідає про свій досвід роботи з такими пацієнтами, кажучи, що деякі з них з нетерпінням чекають повернення на фронт. Проте він також бачить випадки, коли родичі солдатів, що вижили, ставлять запитання: «Що ж він накоїв, адже хлопця знову заберуть на фронт».
Олеся з Києва турбується про чоловіка, у якого, за її словами, «крихка психіка». Вона боїться не лише за його життя, але й за його душевне здоров’я. «На війні можна втратити не лише життя чи кінцівки, але й отримати психологічні травми», – говорить вона.
Радник голови Офісу Президента Михайло Подоляк висловлює віру у перемогу, але визнає, що цей шлях буде важким і дорогим. «Це буде і радісний, і печальний день», – говорить він, розмірковуючи про день перемоги.
В умовах війни українці продовжують боротися за свою свободу, розуміючи, що цей шлях непростий і вимагає жертв.
